"Анжелика": попытка перевода

[Эвелина]

Может, несколько самонадеянно, но решила перевести на родной язык небольшой отрывок.
Остановила свой взгляд на любимом эпизоде - сцене в беседке.
Поскольку мой французский на уровне «Je m'appelle Nathalie» , а к Промту у меня предвзятое отношение, переводила со словариком ,мягко говоря, долго. Выкладываю небольшой отрывок, поскольку остальная часть находится в состоянии «причесывания». Замечания и критика принимаются.

[Эвелина]

Коли нарешті, втомившись від дозвілля, вона вирішила повернутися до кімнати, під вікнами залунала гітара. Анжеліка схилилася, проте нікого не побачила серед темряви гаю.
«Невже Енріко прийшов мене розважити? Який милий хлопчик». Однак непомітний музика заспівав. Низький чоловічий голос не був схожий на голос пажа. З перших звуків молода жінка була вражена в самісіньке серце. Голос мав таку надзвичайну силу, якої не було в усіх тих виконавців, що з’являлися на вулицях Тулузи, щойно сходила ніч.
У Лангедоці гарні голоси зустрічалися часто. Мелодія сама зринає з вуст, що звикли сміятися та декламувати. Але це був неперевершений виконавець. Його голос мав надзвичайну владу. Здавалося, що й садок був оповитий ним, а місяць тремтів. Він виконував стародавню тужливу народну пісню, давньою окситанською мовою, витонченість якої повсякчас уславлював граф де Пейрак. Анжеліка не розуміла всіх слів, проте одне слово повторювалося безперестанку. Аморе! Аморе!
Вона була переконана. Це-він, це – останній з трубадурів, це-Золотий голос королівства. Жодного разу вона не чула такого співу. Інколи їй говорили: « Якби ви почули Золотий голос королівства! Але він більше не співає! Коли ж він заспіває знов?» На неї споглядали зі співчуттям, адже вона не чула уславленого співака провінції.
«Лише одного разу почути його та померти»,- говорила пані Оберте, дружина міського капітула, досить екзальтована жінка років п’ятдесяти.
«Це він, це він, - повторювала Анжеліка. - Невже він тут? Невже заради мене?»
Вона побачила своє відбиття у великому люстрі власної кімнати. Руку знесла до грудей, очі збільшені . Вона осміхнулася: «Це смішно. Можливо, це Д’Андижос або інший залицяльник запросив музику, аби виконати для мене серенаду».
Однак вона відчинила двері. Стиснувши руки, щоби стримати биття серця, промайнула вітальнею, зійшла сходами з білого мармуру і полинула до саду.
Життя! Невже воно почнеться для Анжеліки де Сансе де Монтелу, графині де Пейрак? Адже кохання і є життя!
Голос долинав з розташованої на березі річки альтанки, що приховувала статую богині Помони.
Оскільки молода жінка наближалася, співак змовк, але торкався струн своєї гітари.
Місяць того вечора ще не був повновидим. Він нагадував мигдаль. Проте був достатньо яскравим, аби осяяти сад, і Анжеліка розгледіла в альтанці силует чоловіка, що сидів біля підніжжя статуї. Невідомий не поворухнувся.
«Це мавр»,- розчаровано подумала Анжеліка. Але невдовзі зрозуміла, що помилилася. На ньому була оксамитова маска, проте білі руки, що стискали інструмент, не залишали сумнівів щодо його походження. Чорна атласова хустка, зав’язана на італійський манер, приховувала волосся. Наскільки дозволяла темрява в альтанці,Анжеліка розгледіла його трохи потертий костюм, що нагадував одночасно вбрання слуги та актора . Узутий він був , як крамар або ж людина , що звикла багато мандрувати, але мереживо, що виглядало з рукавів його вбрання, промовисто говорило про інше.
-Ви чудово співаєте,- мовила Анжеліка, завваживши, що він не поворухнувся, - але я цікава дізнатися, хто вас запросив?
-Ніхто, пані. Я прийшов сюди, оскільки знав, що в цьому будинку мешкає найвродливіша жінка Тулузи. Чоловік говорив повільно, стиха, немовби остерігався, що його почують.
-Слава про вашу вроду поширилася всією провінцією, тому я давно мріяв про зустріч з вами.
-Однак ваша слава лунає так само. Адже ви той, кого називають Золотим голосом королівства?
-Так, це я, пані. І я ваш покірний слуга.
Анжеліка сіла на розташовану півколом мармурову лаву. Запах в’юнкого козолисту запаморочував.
-Заспівайте ще,- попрохала вона.
Теплий голос залунав знов. Але м’якіше та тихіше. Проте ця пісня вже не була закликом, це був спів ніжності, освідчення.
-Пані,- мовив співак, припинивши виконання,- даруйте мою зухвалість, але я волів би перекласти французькою мовою приспів, на який надихає мене зваба ваших очей.
На знак згоди Анжеліка схилила голову .

[Zemlya Natalya]

Эвелина пишет:

Запах в’юнкого козолисту запаморочував.
-Заспівайте ще,- попрохала вона.

богаты и могучи наши языки

[Nastia]

Не дарма кажуть, що наша українська мова наче як пісня. Мені дуже сподобалося я давно хтіла прочитати хочаб уривок Анжелікі на рідній мові.

[Леди Искренность]

Обалдеть. Выкладывай еще, я хоть украинский вспомню.

[Мария-Антуанетта]

Класно!!! Треба і собі спробувати українською мовою перевести.

[Katrine]

Уууух, какая прелесть Мне в голову приходилиподобные мысли, но руки не дошли..Эвелина, может, так и всю книгу перевести?

[Nastia]

Да я согласна выкладывайте и побольше)))

[радуга]

Да, а я тогда может украинский учить начну...

[Эвелина]

Спасибо всем за комментарии.

Мария-Антуанетта пишет:

Треба і собі спробувати українською мовою перевести.

Обов'язково перекладіть, а ми із задоволенням прочитаємо.

Katrine пишет:

.Эвелина, может, так и всю книгу перевести?

Заманчивая идея, но нереальная.

[Анна]

Эвелина, только сейчас увидела эту тему. Просто здорово, так красиво звучит. Спасибо

[Эвелина]

Анна, спасибо

[La comtesse]

Вау! Действительно, здорово. Прочитала все, но, каюсь, читала долго. Видимо, у меня очень слабое языковое чутье (а я им так гордилась!), потому что подыскать аналоги в русском не всегда удавалось, учитывая и то, что очень хорошо помню саму сцену, некоторые предложения почти дословно...
Видимо, моя идея выучить украинский по книге (как профессор Паганель учил португальский или какой-то другой латиноамерикансский, но память меня тут подводит, по книге ) нереальная! А я даже попросила подругу мне книгу посоветовать...

Скрытый текст

Она мне скинула "Тайный посол" В.Малика. Она забыла меня предупредить, что это вторая "Война и мир".

[Эвелина]

La comtesse спасибо, что прочитала

La comtesse пишет:

Видимо, у меня очень слабое языковое чутье (а я им так гордилась!), потому что подыскать аналоги в русском не всегда удавалось,

тут дело не в языковом чутье, просто украинский язык имеет с русским 60% общей лексики (для сравнения: с польским -70%, с белорусским -больше 80%), потому и возникают сложности. Припоминаю, когда-то смотрела передачу на белорусском языке, так я поняла, что "сподар"(честно говоря, как пишется, не знаю)-это обращение, только к концу передачи.

La comtesse пишет:

А я даже попросила подругу мне книгу посоветовать...

La comtesse пишет:

Она мне скинула "Тайный посол" В.Малика.

Всю тетралогию? Написана хорошо, лексика колоритная. Самое невероятное , что в 80-е годы его книги у нас можно было скорее встретить в переводе на русский, а не на языке оригинала.

La comtesse пишет:

Она забыла меня предупредить, что это вторая "Война и мир".

Почему? Я общего ничего не заметила. В.Малика сравнивают с Сенкевичем, а не Толстым.

[Natali]

Эвелина , а если не секрет, сколько времени потребовалось на перевод этого отрывка с французкого на украинский.